Бирлівка


 

Сільський  голова  

ТАРАСЕНКО ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ

 Загальна  характеристика. До складу Бирлівської сільської ради входять два населених пункти:  село Бирлівка  та село Перше Травня, Драбівського району, Черкаської області.

с.Бирлівка знаходиться  у північно-західній стороні району  та  північній лівобережні частині Черкаської області у  лісостеповій зоні.  Грунти - чорноземи, малогумусні.

 Площа, яку займає сільська рада – 1046 га.

 Кількість населення                        -1664 особи.

Житлових  будинків – 558,  землекористувачів (ф/о) – 685.

На  території  с. Бирлівка  бере  початок  ріка  Золотоношка,  що  є лівою  притокою  Дніпра.  Велика  кількість  ставків,  що  мають  свою  назву: Куби,  Криничина,  Кутнє...

 

  Історія  походження . Колись  на  території  нинішнього  села  Бирлівка  було  двоє  поселень. У 1700 році капустянський козак Яким Бирло заснував хутір Бирлівський, заселив його людьми, а в 1715 році продав цей хутір генеральному обозному Якову Лизогубу за «цену таляров сто волов шесть».

На другому хуторі оселився піп із села  Мала Каратуль ,  який в 1720 році продав  цей хутір тому ж загарбнику Лизогубу за”500 злотих”. Пізніше ці хутори злилися, а назва хутора Бирлівського закріпилася за селом.  Частина території цієї місцевості була  продана графу Рум’янцеву, з метою вербування робочої сили граф дозволяв селянам – кріпакам, які тікали від кріпосницької сваволі з різних районів України і Білорусії, поселитися на його  землях. За втечу від своїх кріпосників селян жорстоко карали, а хто потрапляв до Рум’янцева, того  не могли вже забрати їх попередні кріпосники, тому,  що боялися бо він мав велику владу. Рум’янцев надавав  колишнім кріпакам свободу, а селяни це слово вимовляли „слобода”. Звідси і пішла назва іншої частини цього великого села - Слобода. Пізніше ця частина села перейшла в руки князя Галіцина.

  Історія  села. Після реформи 1861 року  село  мало назву  Слобода-Бирлівка. Пізніше  вся  територія  Бирлівки  була  продана  поміщику  Горленку, який  перепродав  ці  багатства  купцю  Благомислову.  Він  і  володів  цим  маєтком  і  землями  до  Великої  Жовтневої  соціалістичної  революції.  Благомислов на три душі сім’ї мав 1500 десятин землі, горілчаний завод, багато будівель господарського значення: олійницю, млин, приміщення по відгодівлі тварин.  Тяжко  жилося  селянам. Приходилось  працювати  не  тільки  у  Благомислова,  а  й  ходити  по  різних  економія, збільшуючи  капітал  поміщиків  та  фабрикантів,  а  собі  діставали  нові  мозолі. Темне  не просвітне  було життя  селян,  про  будь-яку  культуру  не  могло  бути  і  мови.  Школи  не  було  аж  до 1895 року,  проте у  1865 році в селі була збудована добротна Троїцька  церква, яка допомагала тримати селян у покорі. Священником  був Петро  Григорович  Ольшанський.

  У 1896 році була відкрита перша трьохкласна церковно-приходська школа, яка  містилася  в  старому  попівському  будинку, де навчалося 25-36 учнів, вихідців з більш заможних селян.

   В 1912 році була збудована земська школа, навчання в якій проходило  російською мовою. Вивчали такі  предмети: арифметику, письмо,російську, слов’янську  мови. Закону Божого навчав  священник,  інші  предмети  викладав  один учитель. Школа  була  під  впливом  церкви,  селянських  дітей  учили  писати,  читати,  а  головне – покірності  Богу  та  його  служителям.

 У 1900 році на  кошти  земства  була  побудована  лікарня

Революційні  події 1905  року  вселили  надію на  визволення  від  непосильного  гніту експлуататорів,  селяни  виявили  непослух,  почали говорити  про  поділ  землі. В  цей  період були  випадки    підпалів   панських  клунь  з зерном  та  скидів. Це  робили  революційно  настроєні  селяни: Колос Демид,  Гриценко Гнат, Пантелієнко Ілля,  Середа  Митрофан. Ці  люди  були  арештовані,  Заслані  на  заслання  у  Вологодську  область. Середу  Михайла  було  арештовано, жорстоко  катували,  але  товаришів  своїх  він  не  здав.  

  У 1917 році в селі був організовпаний комітет для поділу поміщицького маєтку і землі, до якого ввійшли: Закусило Андрій Гнатович , Ананченко Корній Трохимович,  Джура Пантелеймон, Пентелієнко  Ілля, Рой  Самійло, Ананченко  Андрій. 

   На початку 20-х років  ХХ століття  організувалась перша комуна під назвою «Жовтень». Організували  її Джура  Пантелеймон, Коляда  Демид, Ананченко  Корній, Бублик  Данило, Черненко Гурій  та  інші. У 1926 році було створено ТСОЗ, до якого входили: Кучер Іван, Колос Архип,  Ананченко Андрій, який був обраний членом  Всеукраїнського Виконавчого Комітету,  після  нього членом ВУЦВК  був  Головко  Йосип В.

ТСОЗ  складався  з  25 сімей,  першим  його  головою був – Головко Д.С. Ця  організація  почала  купувати інвентар,  навіть  придбали  перший  трактор. Стали  краще  обробляти  землю,  збільшилися  врожаї,  життя  селян покращало.

 Почала  зростати  і  комсомольська  організація. Ще  в 1919 році  в  село  прибули 5 досвідчених, загартованих  в боях робітників-комсомольців. Вони знайшли  серед  місцевих  юнаків  і  дівчат  багато однодумців.  Першими хто  вступив  до  лав  комсомолу  були: Черненко С.Є., Фурса М.Ф., Ананченко Ф.К., Кучер Г.М., Бублик С.П., Василенко У.Я., брати Іван та  Володимир Шерстюки, Пустовгар.  Секретарем  комсомольської  організації   обрали  Ананченка  Федора  Корнійовича.

  У  Бирлівці  діяв  і  партійний  осередок  під  керівництвом 25-тисячника Глазгов В.С.,  посланець  багатомільйонної  робітничої армії. Першими  комуністами  села  були: Коляда  Демид, Джура  Пантелеймон, Головко  Данило, Бублик  Данило,  Черненко Гурій і інші.

  В 1928-1929 роках на  заклик Комуністичної партії про  відбудову  Донбасу відгукнулися  і  бирлівські  комсомольці – Колос І.І.  та  Вовк В.В.

 1929  був  перший  рік  І-ї  п’ятирічки, країна  перейшла  до індустріалізації  і  колективізації сільського  господарства,  ліквідації  «куркулів». Велася активна робота  комсомольцями  і  комуністами села  по  створенню  колгоспу. Переорювалися  одноосібні  межі, проте «куркулі»  заважали  це  робити, пошкоджували  техніку.

     Ранок 5 квітня 1929 року був знаменний  для  села, створювали  колгосп.  Всі  комуністи  і  комсомольці  першими  подали  заяви в  колгосп,  передавали  с/г  інвентар,  приводили  коней  та передавали  інших  домашніх  тварин. За  ними  вступали  і  інші селяни. Свій  перший  колгосп  селяни  назвали «Жовтень». Колгосп  міцнів,  багато  зусиль  приклали Бублик  Данило, Коляда  Демид, Джура  Пантелеймон,  Черненко  Гурій, Саса І.,  щоб  міцніше  поставити  свій  колгосп  на  ноги.

У  цьому  році  було створено  Кононівську  МТС (машино-тракторну  станцію),  яку  очолив  директор Чорноус. Комуна «Комінтерн» в с. Новомиколаївка» мала  трактор «Фордзон-путіловець» раніше,  тому  восени  були  перші  навчання (курси),  де  проходили  навчання  перші  комсомольці  села: Силка  Ганна  Дорофіївна, Головко  Катерина Йосипівна, Мороз Настя Явтухівна, Джума Григорій  Данилович, Коляда  Ларіон Сергійович, Тесленко Ілля  Петрович, Головко  Михайло  Григорович, Кайдан Іван Григорович, Онанченко Андрій, Онанченко Тарас, Онанченко Степан, Янко Яків Олексійович. І от  уже  на  початку 1930 року в  колгоспі  був   перший  трактор «Фордзон» американської  марки, трактор  «Інтернаціонал», сінокосилка, снопов’язалка та інший с/г інвентар.

 Проводилася  активна  робота  комсомольцями  та  комуністами по   заготівлі  хліба  для  держави,  та  відправляли  його  на  станцію Кононівка. «Куркулі» ж різними  способами  хотіли  зберегти  свій  хліб. Так  наприклад 15  комсомольців  на  чолі  з  Колос І.І. одержали  завдання знайти  у  «куркуля» Вовка хліб. І  завдання  було  виконано.

 Так  розпочався  голод  на  території  села.Наших  односельчан, за  неофіційними  даними, загинуло  біля  тисячі  осіб. На  жаль  точну цифру  не  встановить  ніхто,  як  і  не  вдасться  відновити  імена  усіх  померлих  мученицькою  смертю...

    Спочатку  був  голод,  обумовлений  хлібозаготівлями. А  з  січня  1933-го,  коли  після  телеграми Й.Сталіна  розпочалося  викачування  всього  продовольства в  населення,  розпочався  Голодомор. (Спогади про  Голодомор див. далі)

 1934 році   з даного колгоспу було реорганізовано  чотири колгоспи в селі і один на хуторі Перше Травня. За роки перших п’ятирічок  колгоспи  міцніли, земля  почала  давати  більші врожаї,  колгоспи здружилися  у  міцну  сім’ю. Почалося  розбудовування  нових  ферм,  комор  та  інших  господарських  будівель. Селяни  почали  зводити  нові  житлові будинки,  присадибні  ділянки засуджували  садами.

Спільними  зусиллями  колгоспники побудували середню  школу, в якій  навчалися  діти  не лише з с. Бирлівка, а й з навколишніх  сіл. У цьому  будівництві проявили  велику ініціативу  комсомольці: Василенко У.Я., Черненко С.Є., Фурса, Пустовгар, Бублик. В  селі  посадили  парк (нині  парк Слави).   Сім’ю  механізаторів  поповнили  Калач  Іван Микитович, Садовий Іван Захарович, Корнієнко Олексій Андріянович,  Бублик  Петро  Гнатович, Паращенко Андрій,  Чайка  Андрій Іванович, Сорболевський Олександр Вікентійович та  його  дружина  Марія.

До 1935 року,  завдяки директору  Кононівського МТС  Кальченко (у 60-х роках голова Ради  Міністрів України), у колгосп  поставляють трактори: СТЗ-ХТЗ 15/30, Кіровський завод –«Універсал», Челябінський завод «Сталінець -60».

 В третій п’ятирічці колгоспи  все більше одержують   нової  техніки. В  той  час  починають  працювати   трактористами: Вовк  Павло  Родіонович, Калач Олександр  Іванович, Богомаз  Микола Федотович, Кучер Степан Максимович, Опанасенко Максим Пилипович. На  полі  працює  перший  комбайн «Комунар», яким вміло   керували Колос  Федір Демидович та Джура Микола Пилипович. Перші  шофера – Кучер  Павло  Петрович, Опанасенко  Максим  Назарович. У  передвоєнні  роки  шоферують  Закусило  Павло  Кононович, Ятченко  Олексій  Михайлович. Трудяться  колгоспні  ковалі – ремонтники, вони ж і слюсарі, а  коли було  потрібно, то і машиністами  молотарок: Бублик Олексій  Панасович, Заводний  Петро  Гнатович, Янко Андрій Андрійович, Іщенко Семен Іванович, Головко Олександр Григорович, Пустовгар Гнат Фед., Закусило Семен Ів., Безуглий Кузьма М.

          В роки Великої Вітчизняної війни жителі села стійко  боролися з фашистами. У с. Бирлівка  містився Ковалівський РК ЛКСМУ, першим  секретарем  якого  був  Колос  Петро, що  проводив  надзвичайно  велику  роботу  серед  молоді. Юнаки  і  дівчата  ходили  рити  окопи, допомагали  частинам  Радянської Армії робити укріплення, щоб  затримати  ворога. Частина  населення  була на будівництві аеродрому біля с. Коломиці, а також біля сіл Гай, Тамарівка  рили  протитанкові рови. Під  час відступу Радянської Армії, війська  проходили  нашим  селом. Штаб армії  був розміщений у селі. Перед  відступом було вбито 18 німецьких полонених. На  світанку 19  вересня 1941 року війська  відступали  в  напрямку Драбова, а  німці продовжували наступ зі Шрамківки. Для того, щоб  якнайшвидше і без втрат  вийти з  оточення, було  залишено групу з   бійців Радянської Армії 187 відділення  саперного  батальйону. Стояли на смерть, відбиваючи ворога, дорогою з с. Яворівка. Коли  фашисти були за кількасот метрів, вони відстрілюючись, вийшли в поле, перебігаючи від однієї скирди соломи до іншої. Проте  сили  були не  рівні. Фашисти розстріляли їх і поклали усіх в ряд. Серед них  були: командир Колесник Олексій Гордійович, комісар Шаповаленко Федір Хрисантович, Латфулін Хайдарзян Магдалинович, Смірнов Павло Олексійович, Кульбіда Микола Максимович, Малишко Яків тихонович, Слєпцов Петро Іванович та ще 17 невідомих воїнів. Їх  тіла  жителі перенесли в  село і  похоронили в  Братській могилі (у парку Слави).

 Для  роботи в тилу було залишено активістів  села, комуністів та комсомольців. Кожна  людина, котра  жила  в  роки  війни  в  селі, не  може без ненависті згадувати  колишнього  фотографа, а пізніше шефа поліції Левченка, який  продав  активістів села  в руки ворогу, котрі були розстріляні. Це - директор школи Саса Г.Я., голова колгоспу  Коляда С.І., зав.поштою Удовика І.В. та  голова  сільської ради Колос Г.П.  То була страшна  доба, коли їх , побитих до крові, зі зв’язаними  руками  вели на розстріл, есесівські собаки  кидалися на них, рвали одяг  та  тіло  людей на  шматки. Воно  йшли  гордо  піднявши  голови. Григорій  Якович вигукнув  усім: «Ми загинемо, але  на  наше  місце прийдуть десятки, сотні  таких  же  борців. Скоро  прийде  армія, вона відомстить  за  нас». А  коляда  Савелій  тільки  встиг виговорити: «Пам’ятайте, ніколи наш народ  не  був  рабом і не буде. Прощавайте». Інші  двоє не встигли нічого  промовити  як  автоматна  черга  прострочила по їх  серцях. Інших активістів  села погнали до Пирятина і там  розстріляли. Та  незабув  ніхто  про  смерть, дорогих  кожному  серцю, людей: Василенко Уляни Яківни, Вакуленка Юрія Івановича, Колоса  Петра Никифоровича, Головка Йосипа Пантелеймоновича, Петька Прокопа Івановича та інших. Всього 271 наших  односельчан,  хто   своєю  участю у  Великій  Вітчизняній  війні,  навіки  закарбував  власні  імена  в  літописі  Великої Перемоги.

       19 вересня 1943 року  село було звільнене від німецько-фашистських загарбників.    Країна заліковує  рани війни.

В 50-х роках об’єднуються  колгоспи. Приходить  нова,  потужна  на  той  час,  техніка: С-80, ДТ-54, пізніше КД-35, КДП-35 і МТЗ, нові  комбайни С-6, С-4, на  яких  працюють  механізатори: Закусило Іван Михайлович, Іщенко Іван Якович, Саса Дмитро Їгорович, Янко Федір Степанович, Шевченко Петро Кузьмович, Орел Степан Йосипович, Петько Микола Прокопович, Шульженко Микола Гаврилович, Джура Пилип Пилипович. У 1954 році  на  освоєння  цілини направляють  комбайнерів  села: Колоса Федора Демидовича, Закусила Івана Михайловича, Джуру Миколу Пилиповича. Особливо зміцніла технічна база  села  після реорганізації МТС у 1958 році. В 60-70-х  роках  колгосп  отримує нові  комбайни «Колос», «Нива»,  трактори МТЗ-80, ДТ-75, Т-150, ЮМЗ-6, Т-16, Т-25, Т-40АМ, Т-70С. Всього    було 62 трактори  та 38 вантажних автомобілі, 8 комбайнів. Зростають  разом  і  нові  кадри, які  досконало  володіють  цією  технікою: трактористи - Буряк  Олександр Миколайович, Бублик Петро  Іванович, Янко Василь Антонович, Олефіренко Микола Іванович, Гайдай Григорій Васильович, Прохоренко Роман Євгенович, Закусило Олександр Васильович, брати Мірошніченки - Микола, Іван і Олексій, брати Михайло і Володимир Закусило, Саса Петро Павлович, Саса Іван Данилович, Фай Григорій Володимирович, Сахно Лідія Олександрівна, Ситник Дмитро Михайлович; шофера – Луценко Павло  Андрійович, Калач Олександр Михайлович,  Попович Микола Андрійович,  Бублик Микола Миколайович,  коваль – Мороз Микола Явтухович.

  У 1962 році побудовано амбулаторію, в 1968 році - будинок культури  на 600 місць,     в 1981 році – нове  приміщення Бирлівської середньої школи на 464 місць, та адмінбудинок. В 1987 році почав  діяти   новий дошкільний дитячий заклад „Котигорошко” на 160 місць.

У селі  діють  дві  церкви:  Українська  православна  церква  Київського  патріархату  -  отець Марцін  Богдан  Людвикович  та  Українська  православна  церква  Московського  патріархату  -  отець  Лукич Василій.  10  торгових  точок приватних  підприємців  та  два  обмінні  пункти,  що обслуговують  жителів  товарами  першої  необхідності.

4. Славетні  люди села. Безугла  Федора  Максимівна  -  уродженка  с. Бирлівка, Герой  Соціалістичної  праці.  Олефіренко  Оксана  Григорівна –передова  свинарка,  Кіт  Ганна  Дмитрівна -  передова доярка,  Янко  Василь  Антонович – бригадир  тракторної  бригади,  що нагороджені  орденом  Трудового  Червоного  прапора.

Воїни – афганці– Бублик  Володимир  Іванович,  Бублик  Микола  Олександрович,  Бублик  Олександр  Михайлович,  Вовк  Володимир  Петрович,  Дем’яненко  Микола  Миколайович,  Калач  Анатолій  Павлович,  Криворот  Олександр  Миколайович,  Олешевко  Іван  Миколайович,  Орел  Григорій  Олександрович,  Луценко  Григорій  Миколайович.

Ліквідатори  ЧАЕС– Безуглий  Василь  Костянтинович,  Бибик  Олександр  Григорович,  Бублик  Василь  Іванович,  Вовк  Микола  Павлович,  Грабов’юк  Михайло  Миколайович,  Корнієнко  Григорій  Якович,  Курдиш  Петро  Михайлович,  Лисенко  Павло Іванович,  Олабін  Петро  Олександрович,  Петько  Анатолій  Олександрович,  Янко  Микола  Олександрович.

                              Село  сьогодні.    

      До складу Бирлівської сільської ради входять два населених пункти : с.Бирлівка та с. Перше Тровня з кількістю населення – 1664 особи та площею1046 га. Окрасою села є: Бирлівська ЗОШ І – ІІІ ступенів (директор  школи - Хараборін М.Г.), яка щоліта поринає у різнобарв’ї квітів, де, завдяки педагогічній майстерності учителів, здобувають освіту – 160 учнів;  дошкільний навчальний заклад «Котигорошко» (завідувачка – Корнієнко О.А.), де виховуються  32 діток дошкільнят.  Працівники цієї установи роблять все від них залежне, аби дітки почували себе добре: це і збалансоване харчування, різні виховні та навчальні заходи; сільську  лікарську амбулаторію очолює  головний  лікар – Лисенко  В.Б., яку  за   кошти    місцевого  бюджету у 2007 році було підключено до газового  опалення. В с. Перше  Травня  працює ФП,  який підключено  до телефонного зв’язку, та  опалюється  електричним  конвектором.         У будинку культури (директор  Корж К.В.)  перекрито  частину  даху  приміщення на  суму 107,5 тис. грн.,   зроблено зовнішній косметичний ремонт приміщення. Художній керівник Корж Ю.Л.  майстерно  проводить  заняття  з учасниками  художньої  самодіяльності,  які  неодноразово  захищали  честь  села  на  районних  оглядах – конкурсах. Сільська  бібліотека (завідувачка Вовк Н.І.) налічує  великий  книжковий фонд, яким  користуються  жителі  села.

          Можна ще і ще продовжувати називати і зроблене і не вирішене. Життя іде і суть його заключається у досягненні поставленої мети. І так крок за кроком, день за днем продовжується  життя нашого села.